Вишиванка – код нації українців. Здавна вишиванка була не лише одягом, але й і символом, душею, оберегом для кожного, хто її одягав. У різних регіонах України є свої стилі вишиванок, проте волинська вишивка абсолютно унікальна та впізнавана за багатьма ознаками, пише luchanka.info.
У нашій статті ми розповімо про особливості традиційної волинської вишиванки.
Характерні риси волинської вишиванки
Ще споконвіків волинська вишиванка славилася своїми різноманітними геометричними візерунками, які були чіткими та доволі нескладними за своєю композицією. Волинська вишиванка відрізняється і технікою вишивки: її викроювали ножем, а коміри сорочки були повністю викладними. Їх прищеплювали запонками, які виготовляли з олова зі скельцем або ж «жичками» – так називали бавовняні смужки зеленого або чорного кольору.
Цікавим є те, що крій чоловічих та жіночих вишитих сорочок практично не відрізнявся. Лише за нанесенням орнаменту можна було розрізняти вбрання молодих хлопців: їхні вишиванки були розшиті на комірі, пазусі та чохлах. Натомість жіночі вишиті сорочки були довгими (як сучасні сукні), по самі кісточки. Їх одягали незалежно від віку: як і молоді дівчата, так і старші жінки.
Повністю вишитими були вставки та рукави, рідше вишивали комір та пазуху. Традиційна волинська вишиванка містила червоні нитки з вкрапленнями чорних кольорів, що робило колір більш насиченим та виразним.
Волинська вишивка відрізнялась не лише своїм стилем та унікальним орнаментом, але і назвами. На території сучасної Волині де-не-де збереглися назви такі, як: «хмелик», «звізди», «рутка», «сливочуки», «безконечник», «кошички», «копита», «цимбали», «сокирки» тощо. Навіть через плин часу волинських майстринь називають власні вироби давніми назвами, або ж створюють авторські неологізми. Вишитим полотнам волинські майстрині дають барвисті назви, немов пісням: «Зацвіли ромашки в полі», «Ще три пісні не співали» і багато інших.
В інших регіонах також можна зустріти авторські назви вишиванок, проте на Волині вони абсолютно унікальні, звучні та барвисті, як і їх вигляд.
Краса та унікальність вишивки з Волині
Традиційну жіночу волинську вишиванку щільно призбирували навкруги шиї, густо оздоблюючи прикрасами. У порівнянні чоловічий гардероб був значно стриманішим і практично не містив яскравих аксесуарів. На Волині здавна існувала традиція щедро прикрашати вишиванки різноманітним візерунковим ткацтвом. Під його впливом утворилося нове ремесло – занизування – техніка шиття, яка полягає у тому, що вишивальну нитку простягають вздовж усієї довжини орнаменту. Чимось нагадує шов «уперед голку». Відповідно до орнаменту, виливається горизонтальними паралельними стібками справа наліво аж до кінця ряду. Назад, відповідно, у зворотному напрямку.
У такій техніці найбільш популярну червону або вишневу барву розбавляють синім або чорним кольором. У волинській вишиванці завжди були присутні рослинні та геометричні орнаменти вздовж усієї площі рукавів. За словами давніх волинських рукодільниць, таким чином вишиванка виглядає більш пишною та багатшою.
Традиційною волинською вишиванкою захоплювались у всьому світі. Її найбільш відомою шанувальницею вважається видатна українська письменниця Леся Українка. Юна Леся навіть власноруч вишивала сорочки, створюючи свій унікальний стиль. Любов Лесі Українки до волинської вишиванки розділяла і її мати – Олена Пчілка (вона перша жінка в Україні, яка володіла альбомом орнаментів вишивки Полісся).
Волинська вишиванка – абсолютно унікальне явище в народних традиціях та культурі. Вона споконвіків мала свою особливу душу та сенс, який вкладали у них талановиті рукодільниці.
