Весілля на Волині споконвіків було одним із найважливіших обрядів, який складався з багатьох частин. Лише уявіть, саме дійство включало в себе більше двадцяти актів! Кожна частина весілля – особлива та має своє сакральне значення. Пропонуємо вам поринути у неповторну атмосферу традиційного волинського весілля минулого та познайомитися з основними обрядами, характерними на Волині у дев‘ятнадцятому столітті, на luchanka.info.
Санкція на засватування, або вивідини
Будь-яке весілля на Волині відбувалося лише після згоди двох родин на шлюб молодих. Інколи, щоб отримати дозвіл на весілля, могло пройти до трьох місяців. На Волині передвесільний етап можна поділити на декілька обов’язкових актів: вивідування, сватання, оглядини та заручини.
Вивідування: що це? Безліч сучасників уперше чують такий обряд і це не дивно, оскільки з часом про нього забули. Вивідування на Волині називали по-різному: змовини, договори або розвідки. Саме з них розпочиналась передвесільна обрядовість. Наречений та його сім’я повинні були довідатись про наміри батьків нареченої щодо майбутнього шлюбу. Для цього до дівчини заздалегідь засилали когось зі своїх рідних, а парубок тим часом повинен був убезпечити себе від несподіванок чи навіть відмови від сватання. Часто на Волині молодик без дозволу батьків обирав собі жінку. Саме тому, щоб уникнути ймовірних конфліктів між сватами, обряд вивідування став обов’язковим перед весіллям. Вивідування можна назвати санкцією на засватування. Сам процес являв собою формальну попередню угоду на майбутнє весілля. Але це лише перший крок до визнання шлюбу не лише обома сторонами, але й всією громадою.
Якщо вивідування обернулося сприятливо для молодих, невдовзі відбувалося сватання.
Традиційне волинське сватання
Сватання являло собою зустріч родин молодої та молодого для того, щоб досягнути остаточної згоди. У цьому етапі ключову роль відігравали двоє сватів.
За традицією, свататися приходили ввечері. У домовлений день старости приходили у дім дівчини та розпочинали розмову, яка у більшості була побудована на алегоріях. Інколи дівчина навіть могла і не догадуватись, що до неї прийшли свататись, адже старостами обирали талановитих ораторів, які добряче вміли закрутити голову.
Свати, як тільки увійшли до хати, відразу клали на стіл власновипечений хліб, який був символом згоди або незгоди на шлюб. Тому доля хліба залежала від рішення батьків і, насамперед, самої дівчини. Якщо дозвіл на шлюб було погоджено двома сторонами, то батьки молодої приймали хліб, або ж обмінювалися хлібом між двома родинами. Тим часом батько молодої повинен був розмотати хустку, в яку загорнули хліб, поцілувати його та запросити майбутніх сватів за святковий стіл.
Як тільки розпочиналося сватання, молодій було забороннно сідати за стіл: вона повинна була стояти біля печі. За традицією, невістка мала колупати піч, аби показати батькам свої наміри на шлюб. На Волині ще одним знаком на шлюб було ритуальне пиття одне до одного всіх присутніх за столом. На західній Волині молодий та молода повинні були випити з однієї ємкості, що символізувало згоду на шлюб. Якщо сватання відбувалося добре, дівчина мала накрити сватів рушником, а свого нареченого – хусткою. Якщо ж молода все-таки відмовляла, то сватам віддавали гарбуза або хліб.
Чергова зустріч шлюбних сторін
Сватання не було заключним етапом перед весіллям, який би свідчив про остаточну згоду двох сторін на шлюб. Після сватання відбувалась ще одна зустріч двох сторін, яка мала назву «оглядини». Оглядини являли собою знайомство родини молодої з усім господарством майбутнього зятя. Оглядини були важливою зустріччю, адже батьки молодої мусіли переконатися в тому, що віддають свою дочку у добрі руки.
Батьки молодого під час оглядин повтнні були якнайкраще представити свого сина, щоб процес завершився остаточним дозволом на шлюб. Якщо оглядини відбулися вдало, після них йшли заручини – закріплення угоди на шлюб та розголошення згоди.
Заручини на Волині завжди організовували у вихідний день або свято у домі нареченої. Обов‘язковими атрибутами заручин були рушники, хустки, щедрий обмін подарунками між двома родинами. Перед приїздом молодого зі свідками, молода з дружбами починала була заховатися. Така традиція була поширеною на Західній Волині. Дружби повинні були знайти молоду, щоб посадити разом зі своїм нареченим за святковим столом.
Найголовнішим актом заручин був посад молодих. «Посад» на Волині – це місце для молодят. Над посадом обов’язково повинна була стояти ікони, а на лавки молодятам стелили вивернутий кожух, аби забезпечити добробут та благополуччя молодій сім’ї.
Символом єднання двох родин завжди слугували рушник та хліб. Молодих виводили на посад, старший староста накривав рушником хліб, клавши на нього руки молодят. Згодом рушником перев‘язували руки молодих і лише тоді починалося урочисте благословення батьків. Саме на цьому етапі заручин молоді висловлювали взаємну згоду на шлюб.
Весілля: як відбувався найважливіший обряд молодят на Волині?
Саме весілля на Волині також складалося з декількох обов’язкових актів та обрядів. Традиційне волинське весілля тривало як мінімум три дні. Починалося у суботу, у день, коли дві родини активно готувалися до весілля, пекли короваї, обмінювалися подарунками.
У день весілля з самого ранку за молодою вирушав весільний поїзд. Такий почет на Волині складався з старшого боярина, бояр, світилок та найближчих родичів. Перед тим, як поїхати по наречену, молодий знову просив у батьків благословення на шлюб. Після цього мама нареченого обсипала його зерном та дрібними грошима – це символ щастя та добробуту. Під час дороги до молодої нареченому влаштовували викуп.
У той час дружки сходилися до дому молодої, щоб допомогти їй одягнутися. Наречену садили на стілець із подушкою, одягали їй вінок та прикріплювали вельон. Молода демонстративно плакала, прощаючись зв своїм дівоцтвом. Згодом наречена повинна дати своє місце дружкам. Дівчата вірили, що та, яка першою сяде на стілець, найшвидше вийде заміж.
На вінчання молоді йшли разом пішки, рідше їх везли на возі. Вдома їх зустрічали батьки, оскільки вони не брали участь у вінчанні. Після вінчання кожен із молодих міг повернутися до свого дому, проте до вечора молодий приходив зі своїм поїздом до молодої знову. У цей вечір у домі нареченої відбувалось одна з найважливіших дій весілля – обрядове з’єднання молодих за одним столом. Наречений заходив у дім, знаходив наречену та знімав із неї хустку. Далі батьки молодих благословляли новостворене подружжя та обмалювалися подарунками. Після цього всі святкували, організовували танці, гучні конкурси та забави.
Наступного дня гості знову приходили до дому нареченоі, де продовжувалося святкування. Важливим актом весілля було прощання молодої зі своєю родиною, щоб їхати до молодого. Гості допомагали зібрати речі та їхали услід за молодими.
Варто додати, що на Волині люди вірили, що запорукою вдалого шлюбу та щасливого подружжя було чітке виконання всіх обрядів та традицій. Тому кожна дія, кожен акт та обряд був спрямований на благополуччя молодої сім’ї. Саме тому до весілля волиняни споконвіків ставилися відповідально та серйозно, не нехтуючи традиціями.
