Література — це вид мистецтва, що дозволяє людині поринути в інший світ та прожити нове життя. Багато людей обирає це заняття аби відірватися від справ та відпочити. Також, це надійний ресурс знань та спосіб розвити уяву, пише luchanka.info.
Сучасну українську літературу варто розглядати в контексті політично-історичних подій. Після припинення існування колонії народів — СРСР митці отримали майданчик для реалізації всіх ідей без страху бути ув’язненими. Це стало причиною видавництва та поширення різноманітних жанрів літератури. Також заборонені письменники ставали дедалі більшим прикладом для сучасників та орієнтиром в написанні. Доступ до закордонних течій дозволяє охопити новий напрямок — постмодернізм, хоча й зі запізненням.
На задній план відходить соціальний реалізм, хоча його модель часто згадують, як приклад вбогості радянської структури та вкоріненості системи “сірої маси”.
Зміна тематики
Шкільна програма часто справляє враження української літератури, як журливої поеми про село та тяжку долю України. Приводом цьому стає справді одвічна проблематика українського народу — боротьба за своє існування, як національної одиниці. Ця тема є дотичною і для української сучасної літератури, проте різноманітність жанрів захоплює: романи, детективи та фантастика.
Прославлення партій відходить на інший план та майже припиняє своє існування. Продовжується вічна та особлива риса творів нашої літератури — сатира. Деталізоване та добірне висміювання влади, політиків та антиукраїнські тезиси, що тиражується законно по всій країні.
Також притаманним для письменників сучасності є використання суржику, як способу зобразити та передати атмосферу персонажа. Виклад думок йде більше на розкриття особи, а не шаблонне бачення.
“ — Ей! — кричить. — Ей! Уважаємий!
Уважаємий озирається — і Паша аж заточується: білий лікарський халат залито кров’ю, і вигляд у нього — ну зовсім не уважаємий, ну аж ніяк не уважаємий.”
Сергій Жадан роман “Інтернат”
Одна з найпопулярніших письменниць української сучасності – Оксана Забужко
Оксана Стефанівна Забужко є уродженкою міста Луцьк від 19 вересня 1960 року. За словами письменниці оригінальне прізвище їх родоводу “Забузькі”, а не “Забужко”.
В Луцьку волинянка проживала до 8 років. Потім її батька Стефана (Степана) Івановича Забужко виявило КДБ і був відісланий на заслання в Забайкальський край, а сім’я була змушена тікати.
Пані Оксана закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва».
Письменниця є лауреаткою багатьох премій, зокрема: Літературна премія Global Commitment Foundation, Премія Women In Arts, Національна премія України імені Тараса Шевченка.
Свою творчість жінка почала з 9 років, коли розпочала писати вірші. Мистецький доробок жінки відрізняється особливою складною мовою написання з використанням маловживаних українських слів. Аби збагатити своє мовлення найчастіше радять читати саме твори Оксани Забужко.
В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
(Оксана Забужко “Крим. Ялта. Прощання з імперією”)
В своїх творах письменниця широко транслює громадянську позицію. Творчість та персона Оксани широко відома за межами України. У 1992 році вона викладала українську культуру в Університеті штату Пенсільванія, як запрошена письменниця та отримувала стипендії від організацій США.
Такі люди, як Оксана зберігають колорит та майстерність в своїх творах, вражаючи цим увесь світ.
