Лариса Івшина – українська журналістка та громадсько-культурна діячка, пише luchanka.info. Перш за все її знають головну редакторку газети “День”. Діяльність волинян у медіа для багатьох – приклад професійних навичок та знань.
Біографія
Лариса Олексіївна Івшина народилася 9 червня 1960 року у Локачах.
У дитинстві вона була дуже самостійною дівчинкою, з цікавістю вдивлялася в усі процеси, що навколо відбувалися. Рідний дядько відіграв важливе значення у її житті. Він спілкувався з племінницею як з рівною. У майбутньому волинянка зізнавалася, що це відчуття їй дуже подобалося, адже надавало впевненості у собі.
Її мама теж не демонструвала суворості до дітей. На Ларису з сестрою психологічного тиску не завдавалося. У родині панувало повне вільнодумство. Матір на власному прикладі показувала, наскільки важливим є важливими є доброта і порядність.
У школі вона демонструвала найкращі показники. Вчителі, як розповідала журналістка, іноді просили її переписувати твори, оскільки боялися, що вона не отримає золотої медалі.
З 1979 по 1984 рік навчалася у Київському університеті на факультеті журналістики. Стажувалася вона у США, зокрема в Інституті Брукінґса, який розташований у Вашингтоні.
У 80-х роках почала працювати кореспонденткою, а згодом завідувачкою відділу газети “Прапор комунізму” (“Київський вісник”). На посаді редакторки відділу політики працювала з липня 1992 року. З 1993 року отримала посаду заступника головного редактора газети “Киевские ведомости”.
В середині 90-х років їй довелося працювати й у політиці. У період з 1995 по 1996 рік вона була прессекретаркою Євгена Марчука, який очолював український уряд. У 1996–1997 роках працювала головною редакторкою Міжнародного медіацентру.
Головною редакторкою газети “День” працює від січня 1997 року. Вона є автором ідеї та редактором видань відповідної бібліотеки.
Почесний професор Лесиного вишу
На урочистому засіданні вченої ради СНУ імені Лесі Українки відбулася церемонія вручення Ларисі Івшиній авторитетного титулу. Сенат університету взяв участь у відповідних заходах.
Ігор Коцан, який обіймав посаду ректора, у своєму виступі відзначив, наскільки важливо цінувати заслуги Лариси Івшиної перед найбільшим університетом краю.
Ганна Левчук, проректор з науково-педагогічної роботи, представила Івшину до нагородження. Вона розповіла подробиці її життєвого шляху, громадської та журналістської діяльності. Відповідна промова супроводжувалася ілюстрованими слайдами. Згодом пані Ларисі вручили диплом почесного професора.
Івшина була приємно вражена офіційною частиною заходу, який їй дуже сподобався. Вона подякувала навчальному закладу за високу відзнаку й виголосила інавгураційну промову.
Відома журналістка зробила певний екскурс в історію, розповівши подробиці діяльності газети. З її слів, з 1997 року видання себе чітко позиціювало як газета громадянського суспільства.
Вона зазначила, що у період 90-х років проблема була не тільки у діяльності вищих керівників. На її думку, Україна на початковому етапі незалежності сприймалася журналістами «Дня» як певний фантом, усередині якого тривають процеси щодо перерозподілу радянського майна.
Часопис до 1999 року фактично боровся за те аби Україна скоротила шлях до Європи. У той час “День”, я зазначила журналістка, практично вважався виданням нової формації.
Робота із суспільством виявилася ще одним етапом, який відбувався для створення політичної нації. “День” послідовно реалізовував кроки у плані протистояння негативним процесам та здійснення планів стосовно просвітницької діяльності. Це дозволило зосередитися на вихованні історичної пам’яті.
Лариса Олексіївна впевнена, що за роки роботи завдяки зусиллям меценатів та друзів газети вдалося провести “платинову інвестицію” у майбутнє. У третьому етапі боротьби редакторка вважає зміну національного характеру та посилення ідентичності головним завданням.
За майже два десятиліття вона все ж отримала визнання. У 2017 році відому журналістку журнал Forbes включив до сотні найвпливовіших жінок, а фонд «Демократичні ініціативи» відніс її до переліку найвпливовіших журналістів.
Мода та стиль
Лариси Івшиній завжди подобалися роботи українських дизайнерів. Вона багато років спілкувалася з Лілею Пустовіт та захоплювалася її роботами. Журналістка з задоволенням одягає речі, авторкою яких є відома дизайнерка.
Дуже симпатичний їй стиль молодої дизайнерки Вікі Барон. Цікаві також роботи Ксенії Марченко і Федіра Возіанова. Їх вона вважає зірками.
Наташа Балабанова для журналістки є чудовою стилісткою. Лариса Олексіївна назвала її світовим гуру зачісок. Коментуючи ситуацію в Україні, волинянка зазначила, що в країні немає еліти, а от найталановитіших дизайнерів, стилістів, музикантів, художників, спортсменів у нас дуже багато, вони справжні зірки.
Лариса Івшина неодноразово пригадувала життя родини та скромні можливості. Труднощі не зламали її, адже завжди тривав пошук чогось світлого та гарного. Про своїх близьких у неї залишилися тільки приємні спогади.
Завдяки старанням мами Лариса Іванівна змогла отримати підтримку у подальшому русі. Безмежно вдячна вона й сестрі, яка студенткою, допомагала їй. Зокрема, коли майбутня журналістка ще ходила у 7 клас, її сестра привезла високі чоботи на платформі, що на той час було рідкістю на Волині.
Як пригадала Івшина, подруга її сестри зв’язала їй гарний жилет. Це була «революція» у шкільній формі.
Стиль певною мірою це завжди пошуки самовираження та прагнення знайти щось своє. Прагнення до естетики, на її думку, не повинно тільки зупинятися на ресурсах. Варто реалізовувати бажання вириватися з обставин.
Знайомство із чоловіком – Євгеном Марчуком
Чоловіком Лариси Івшиної був колишній прем’єр-міністр України Євген Марчук. Попри суттєву різницю у віці, насичене громадсько-політичне життя та вибрики долі, вони обоє зуміли пронести через усе життя любов та повагу одне до одного.
Журналістка пригадувала як вперше слухала його міркування на багато актуальних для країни тем зовсім іншого рівня. Євген Кирилович вразив її неординарністю мислення, гарною яскравою промовою. Жінка, звичайно ж, почала думати про нього.
Лариса каже, що не одразу помітила інтерес до неї й самого Євгена Кириловича. Навіть коли Марчук, як прем’єрміністр, запросив її працювати прессекретаркою, прагнучи хоч якось її наблизити до себе, адже часу на спілкування практично не було у зв’язку з державною службою. Тривалий час їхні стосунки були з «незрозумілою перспективою».
Марчук пригадував у розмові з журналістами, що не одразу досяг взаємності. Той факт, що він не відчув з боку Івшиної простого інтересу, заінтригував його. Він не протистояв почуттям, але особливо розвивати їх не було можливості. Роботи у політичного діяча було чимало, тому часу на особисте життя фактично не залишалося. Стрімкого гарячого кохання у вихорі службового навантаження очікувати було не варто.
Помер український політик на 81 році життя внаслідок коронавірусної хвороби, яка спровокувала гостру серцево-легеневу недостатність. Лариса Івшина підтвердила його смерть у соцмережі, опублікувавши короткий допис: “Чорний день… помер ЄК… зупинилося серце”.
