Ядвіґа Доманська – польська акторка, яка виступала у Луцьку напередодні Другої світової війни. Зірка театру також відома як громадська діячка, учасниця підпілля під час нацистської та радянської окупації, медіум, пише luchanka.info.

Сім’я

Ядвіґа Доманська народилася 9 жовтня 1907 року в Домброві Тарновській у Малопольському воєводстві. Вона походить з родини з міцними патріотичними традиціями.

Її батько, Кароль Браун, працював нотаріусом та належав до польського гімнастичного товариства “Сокіл”. Мати, Генрика, уроджена Міллер, була донькою та племінницею січових повстанців. Брата його матері Романа Жулінського, який представляв Національний уряд з п’яти осіб, разом іншими повстанцями був публічно повісили на схилах Варшавської цитаделі. Сама Генріка була активісткою жіночих організацій і скаутом, командиром краківської хоругви.

Ядвіґа мала трьох старших братів, біографії яких пов’язані з боротьбою за незалежну Польщу: Казімєж (1899–1920), Єжи (1901–1975) та Юліуш (1904–1990). Їхній двоюрідний брат Сильвестр Браун запам’ятався як фотокореспондент повстанської Варшави. Ядвіґа, як і її мати та брати, брала участь у скаутському русі. Інформації щодо її підліткового віку мало. Як сама вона писала пізніше: “ми не любимо згадувати сумні періоди нашого життя, нехай це залишиться викреслиним із мого щоденника”.

У 1906 році Ядвіга вийшла заміж за Владислава Доманського. Церемонія вінчання відбулася у церкві святого Боніфація.

Освіта та довоєнна діяльність

Ядвіґа вивчала французьку мову в Університеті Діжона у Франції. У 1932 році закінчила акторський факультет Державної драматичної школи у Варшаві.

У неї також був й канадський диплом. Майбутня акторка отримала диплом в Університеті Манітоби. Це відбулося у 1964 році.

У шкільні роки належала до скаутського руху (ZHP). Після закінчення навчання з 1932 року вона виступала не тільки у Луцьку, але й в театрах у Вільнюса, Лодзі, Бидгощі, Любліні та Катовіце. Акторка брала участь у програмі поширення польської культури на провінції.

Робота у Луцьку

Протягом семи років Доманська працювала у Міському театрі Луцька. Роботу у місті вона пригадувала із задоволенням.

Ядвіґа зазначала, що найбільше задоволення отримувала під час виступів у театрі, коли його директором був Олександр Родзєвич. Разом із трупою вона гастролювала по містечках Волинського воєводства.

Глядачі були вражені її грою на сцені. Очевидці називали жінку красунею з ідеальними рисами обличчя. Слов’янська зовнішність з глибоким сильним голосом – все це було передумовою до її величних героїчних ролей, які були наповнені пафосом та величчю.

Відомо, що на сцені луцького театру вона грала “Даму з камеліями”. Збереглася світлина 1931 року, де Ядвіґа Долманська зафіксована саме з Олександром Родзєвичем.

Доля під час війни

Напередодні масштабної війни Доманська готувалася виступати у Катовіце. В 1939 році була присяжним солдатом Союзу збройної боротьби (ZWZ), де виконувала роль зв’язкової між Варшавою, Вільнюсом, Гродно та Білостоком.

У січні 1940 року акторку заарештували представники НКВС. Радянська окупаційна влада засудила її на 8 років каторжних робіт. Тендітна жінка пережила радянські тюрми в Ліді та Барановичах, а потім трудовий табір на Сибіру.

Після амністії вона опинилася в армійських підрозділах генерала Владислава Андерса. Ядвіґа виконувала функції шифрувальниці, санітарки, медичної сестри та командирки навчального взводу. Там разом із Вацлавом Радульським організувала й керувала Солдатським драматичним театром при Війську Польському на Сході, а потім при 2-му корпусі.

Заклад вважався дуже професійним, найкращим і найбільшим із польських військових театрів воєнного періоду за художньою якістю та чисельністю колективу. Його учасники разом із 2-м корпусом пройшли увесь воєнний шлях через Персію, Ірак, Палестину, Єгипет та італійській кампанія та битва під Монте-Кассіно, аж до Лондона. У 1943-48 роках була художнім керівником цього театру.

Після війни

У 1948 році акторка опинилася у Італії. Вона возз’єдналася зі своїм чоловіком Людогердом і донькою Боженою, яким вдалося втекти з радянської окупованої Польщі.

Згодом сім’я жила у Великій Британії. Разом з армією вона переїхала до острівної держави. Доманська відмовилася повертатися до Польщі, де панували комуністи.

Після 1948 року акторка була співавторкою польських емігрантських театрів у Лондоні, зокрема дитячого театру “Сирена”, який створила разом з Регіною Ковалевською і яким керувала в 1959-1960 роках. Проте вона та її родина опинились у скрутному матеріальному становищі.

Театр Другого корпусу Ядвіги Доманської мав дві головні риси: це був серйозний, професійний драматичний театр з високими професійними вимогами та застосуванням професійних мистецьких критеріїв. Він водночас функціонував як військовий, табірний і фронтовий театр, театр солдатів для солдатів. Хоча дуже часто – в Єрусалимі, Італії, Лондоні – грав і для цивільних. У цьому закладі нерозривно переплелися найкращі польські традиції мистецького та ідеологічного театрального життя, громадянського театру, який пропагує мистецтво і водночас служить національній справі.

Віддана управлінській та організаторській роботі, Ядвіґа Доманська сама порівняно мало грала під час війни, хоча саме в той час вона створила одне з найкращих своїх творінь – хитру та владну принцесу Турандот у п’єсі Гоцці. Вона також зіграла характерну Оргон у “Дамах і гусарах”, а пізніше — романтичну Рейчел у “Весіллі”.

Після війни все ж вона не змогла вона реалізувати себе як актриса. Спочатку, ще будучи керівником театру, вона була намагалася залишитися у Великій Британії. Потім тривала щоденна боротьба за своє існування та існування своєї родини, що траплялося з усіма колишніми польськими вояками, які, хоча й належали до коаліції переможців, але не змогли повернутися на батьківщину у зв’язку з правлінням комуністичного режиму. Навпаки, свій гіркий еміграційний хліб їм доводилося виробляти з найбільшими зусиллями і часто в біді. Вірність присязі та свідомий, ідейний вибір на еміграцію були для Ядвіґи Доманської беззаперечним вибором.

Важливі театральні ролі

Ядвіґа Доманська виконала 40 головних ролей у класичному та сучасному репертуарі. Значна частина постановок запам’яталася глядачам. У виставах виконала такі ролі:

Марина, “Весілля” Станіслава Виспянського,
Рахіль, “Іуда з Каріоти” Кароля Ростворовського
Амелія, “Мазепа” Юліуша Словацького
Принцеса Ебола, “Дон Карлос” Фрідріха Шиллера
Кандід, “Кандід” Бернарда Шоу
Маргеріт, “Дама з камеліями” (головна роль) Олександра Дюма
Принцеса Турандот, “Турандот” Карла Гоцці

Акторка також знялася у фільмі “Велика Дорога”. Стрічка з’явилася на екранах у 1946 році. Вона була зняла у Великій Британії польськими режисерами.

Еміграція до Канади

У 1960 році Ядвіґа Доманська емігрувала з родиною до Канади, де продовжила свою мистецьку діяльність і закінчила педагогічні студії у Вінніпезі. З 1967 року жила в Оттаві. Згодом почала працювати вчителем французької мови. Завдяки її зусиллям у рік Коперникових урочистостей (1974) за її сценарієм створили вистава, яка була представлена англійською мовою в Національному центрі мистецтв в Оттаві.

У 1980-87 роках працювала ведучою щомісячної програми на польському телебаченні. Вона керувала Оттавським театральним клубом і готувалася до “театру за столом”. Доманська була ініціатором проведення поетичних вечорів, полуденків біля мікрофону та щорічного конкурсу декламаторів для дітей та юнацтва. Акторка організовувала випадкові шоу та концерти класичної музики. Брала участь у лекціях та симпозіумах.

З ініціативи Ядвіги Доманської в Оттаві створили Фонд допомоги польським школам на східних околицях. Завдяки їй вона повернула на телевізійну карту прогнозу в Канаді температуру у Варшаві.

Її життєвим девізом завжди був напис з воріт старого цвинтаря в Закопаному: “Нація, яка втрачає пам’ять, втрачає життя”.

Лейтенантка Ядвіґа Доманська була видатним членом Федерації польських жінок у Канаді, Асоціації польських комбатантів у Канаді (SPK) та Сибірського гуртка. Вона також була членом Асоціації польських сценічних артистів (ZASP) і багаторічним членом Оттавського відділення Польського наукового інституту в Канаді (PINwK – Оттава). Вона невпинно організовувала мистецькі програми Академії національних свят в Оттаві.

Багатий архів й Ядвіґи Доманської. Матеріали про польське театральне життя в еміграції, передусім в Англії та Канаді, а також джерела до історії скаутингу в Польщі та на еміграції зберігаються в Архіві Польської Академії Наук. Документи доступні для публічного вивчення та дослідження.

В Оттаві вона працювала художнім керівником Оттавського театрального клубу та організувала низку постановок, серед них – “Яселка”. Після її смерті клуб отримав назву “Театральний Клуб імені Ядвіґи Доманської”, який існує й донині.

Медіум

Варто відзначити цікавий факт із біографії Ядвіґи Доманської. Вийшовши заміж, акторка поїхала на Далекий Схід.

Близько 1915 року, психічно виснажена, вона повернулася до Варшави і звернулася за порадою до Юліана Охоровича, який тоді керував медичною практикою в Камєніці, мешалка у краківському передмісті.

Під час терапії Охорович виявив у неї сильні медіа-схильності, телепатичні та когнітивні здібності. Доманська просила, щоб він нікому про це не розповідав. Згодом акторка почала допомагати тяжкохворому Охоровичу в бібліотечних дослідженнях, а також знайшла йому дві кімнати у власній квартирі на вулиці Кручі, 44, оскільки він жив у Жерані і був виснажений поїздками. Медик іноді вводив її в стан легкого гіпнозу, що покращувало настрій акторки і дозволяло працювати ефективніше. Востаннє він зробив це за три дні до власної смерті. Доманська, залишена в трохи гіпнотичному стані, почула кроки, шелест кинутих паперів тощо, що долинали з уже покинутої, закритої та запечатаної кімнати Охоровича. Стурбована цим, вона пішла до друга Охоровича, Ксаверія Ватрашевського, який заохочував її експериментувати з автоматичним письмом.

Зазвичай Ядвіґа під впливом музики впадала в транс, а потім вказувала квадратом на дошці з алфавітом на наступні літери послання. Їй мала допомогти “духовна істота”, яка називала себе Едеєю. У цьому медіаторі Ватрашевський бачив уособлення та синтез попередніх життів Доманської, з яких – за допомогою належного проведення магнітних обробок – можна було ідентифікувати колишні втілення медіума, наприклад, Аритіс, передбачувану доньку єгипетських фараонів Лівію Квінтилію, римського патриція, або Марієтта де Фервеан, придворну даму Людовика XIV. У контактах із душами померлих, однак, Едея зазвичай був посередником і певною мірою – найчастіше як коментатор послань – Юліан Охорович, що, на жаль, негативно вплинуло на імідж цього безперечно видатного вченого та винахідника.

З пророцтв Доманської до більш відомих належать повідомлення про поразку більшовицьких орд, коли вони вже були поблизу польської столиці погрожували захопленням Варшави. Вважається, що вона напророкувала й смерть політика Юзефа Пілсудського. Він пішов із життя 2 травня 1935 року.

Оголошення про смерть одного з європейських монархів на початку 1936 року також викликало сенсацію. Британський король Георг V помер 20 січня. Вважалось, що пророцтво стосувалося саме його, але це так і невдомо.

Повідомлення Доманської, однак, часом викликали сумніви й у людей, переконаних у реальності паранормальних явищ. Директор паризького Institut Métapsychique International Ежен Ості, який відмовився проводити експерименти з Доманською, не приховував своїх застережень, сказавши: ” у справах, які не контролюємо, ми ніколи не можемо знати, чи людина фантазує несвідомо, чи говорить правду”. Він був у постійному страху перед результатами уяви. Навіть Ксаверій Ватрашевський, найбільший прихильник Доманської, звернув, що медіум не поводилася пасивно, а повідомлення були представлені “у красивій стильній формі, властивій автору”.

Згодом пророцтва Доманської не викликали значного інтересу. ЇЇ все ще оточувала група людей, переконаних у її медійних талантах, іноді її також запрошували експериментувати. Вона все ще їздила у інші міста та демонструвала свої навички.

У 1930-х роках вона приєдналася до десятків ворожок, хіромантів і ясновидців, які намагалися знайти бажаючих отримати їхні послуги через оголошення в газетах. Коли почалася війна та авіанальоти, було зруйновано її кам’яницю. Доманська переїхала у будинок на Пулавській 38, де й надалі надавала консультації, підкріплені, як вона стверджувала, когнітивними здібностями.

Нагороди, нагороди та відзнаки

Ядвіга Доманська мала ряд важливих нагород і відзнак: військових, цивільних і ветеранських. Варто пригадати основні серед них:

Золотий Хрест Заслуги з мечами (1946)
Хрест Монте-Кассіно (1946)
Італійський хрест Corona d’Ialia (1945)
Лицарський хрест IV класу Ордена Відродження Польщі (1959)
Срібний хрест SPK в Канаді (1973)
Офіцерський хрест 5 ступеня Ордена Відродження Польщі (1986)
Золотий Хрест SPK в Канаді (1988)
Золотий знак Пошани Канадського польського конгресу (KPK) (1976)
Civitas Christiana (1995)

Публікації

Ядвіга Доманська опублікувала ряд статей у пресі польської діаспори. Зокрема відомі такі роботи:

“Спогади про театр 2-го корпусу”, SPK в Канаді, т. 13, №. 1/49, січень 1974 р., стор. 6-8, Торонто, з коротким коментарем Ганни Чилінської

“Героїчний і військовий період театру”, стаття, Ювілейний календар Польщі, Оттава – Філадельфія, видавництво Promyk, 1994.

Смерть

Померла Ядвіґа Доманська 19 грудня 1996 року в Канаді. Її поховали на цвинтарі Машам поблизу Оттави. Сама вона хотіла спочити у Польщі. Їй було 89 років. Прощальну промову над її труною виголосив, тодішній президент Оттавського відділення Польського наукового інституту в Канаді Олександр Яблонський.

Громадськість неодноразово докладала зусилля аби останки видатної акторки перевезли до Польщі, але цього так й не відбулося. Спілка польських артистів сцени безуспішно зверталася до акторів-активістів, а також до міністрів культури.

Акторка луцького театру імені Юліуша Словацького у міжвоєнний період Ядвіґа Доманська