Як пережити втрату близької людини на війні: поради психологів та досвід волинянок

Приїзд місії “На щиті” приносить біль та розпач рідним. Після поховання вони залишаються наодинці з горем, від якого немає ліків. Хтось намагається з головою поринути у роботу, хтось відганяє погані думки, а хтось шукає втіхи й розуміння від рідних, пише сайт luchanka.info.

Кожна людина проживає горе по-різному. На думку волинської консультантки з військової психології Ірини Костюк, важливо дозволяти горювати, а якщо хочеться плакати — не стримуватись.

Стадії горя та реакція на них

Волинська консультантка з військової психології Ірина Костюк розрізняє кілька послідовних стадій горя, які переживає людина, коли втрачає рідних.

1. Шок, заперечення. На цьому етапі не бажано давати заспокійливі або інші медичні засоби. Тільки якщо є проблеми зі здоров’ям та за показаннями лікаря. Людина після заспокійливих може переживати емоції ускладнено. На цьому етапі потрібно бути поруч та не залишати її на самоті. Встановити турботу краще через обійми, але якщо людина не проти. Дотик важливий, щоб показати свою підтримку, коли слова зайві. У перші дні після втрати важливо дбати про базові потреби людини, щоб вона вчасно їла та спала.

2. Гнів. Людині, яка переживає горе, варто перестати прокручувати у пам’яті неприємні події минулого. Щоб позбутися думок, краще обговорити їх зі своїми рідними. При цьому звернути увагу на емоції, які людина переживає. Це допоможе позбутися почуття провини та отримати підтримку близьких.

3. Торг. На цьому етапі важливо, щоб людина розказала все, що вона відчуває про близького, якого втратила, або написала йому листа. Це допоможе відпустити ситуацію.

4. Депресія. Людині, яка переживає втрату, важливо знати правду. Що саме сталося, як і чому. На цьому етапі потрібно підтримати її та ставитись з розумінням.

5. Прийняття. Людині потрібно допомогти повернутися до звичного життя та планування майбутнього. Важливо її підтримувати та дати можливість говорити про померлого. Також варто залучати людину до роботи та просити про допомогу, щоб вона швидше вийшла зі скорботи.

Час на прожиття втрати у кожної людини свій. Комусь потрібні кілька тижнів, а для когось і роки. Головне правильно поводитись з людиною, яка переживає втрату, щоб бути для неї підтримкою та не нашкодити словами чи діями.

Як переживають втрату близьких різні люди

Луцька психологиня Любава Казмірчук має досвід роботи з родинами захисників та військовослужбовців. Вона помітила, що батьки, дружини та побратими по-різному переживають втрату близької людини.

До конфліктних ситуацій призводить, коли мати говорить невістці, що та молода й знайде собі когось, в той момент, як вона втратила сина. Таке ставлення звучить як знецінення. Молодим вдовам важливо не акцентувати на цьому увагу, адже так говорять матері від болю втрати.

Рідні загиблого мають потребу в спілкуванні з побратимами. Їм важливо мати зв’язок з тим, кого вони втратили. Однак побратимам може бути важко говорити про загиблого. Багато кому допомагає бажання помсти. Відчуття злості спонукає їх більше знищувати ворога. Побратимам, які у відпустці, допомагають пережити втрату цінності віри: через молитву, відвідування храму чи бесіди з військовими капеланами.

Пережити втрату рідної людини складніше тим, у кого є діти. Дорослі перед ними часто соромляться показувати емоції та бояться сказати правду. Стримування сліз може ускладнити проживання горя. Важливо бути відвертим з дитиною й не приховувати від неї втрату. Дорослий, якому вона довіряє, має розповісти правду та пояснити, що сльози — це нормально. Малюкам краще донести правду за допомогою образів: говорити про ангелів та життя після смерті. Старшим дітям важливо пояснити, що саме сталося і як, при цьому наголосити на безпеці для них. Можна сказати: “Тата не стало, але в тебе є я”.

Після широкомасштабного вторгнення Росії на нашу територію захищати країну пішло чимало чоловіків. Волинянки поділились власним досвідом, як пережили втрату близької людини.

Тетяна Редчук та її спогади

Вдова загиблого військовослужбовця мешкає у місті Горохів. Її чоловік Дмитро загинув на Запоріжжі біля села П’ятихатки. У день втрати Тетяна довго з ним спілкувалась, а ввечері його не стало. Про загибель військового їй повідомили тільки через три дні.

Жінка довго не могла повірити у втрату чоловіка, все чекала від нього повідомлення чи дзвінка. Перші місяці вона часто відвідувала могилу, втратила мрії й не розуміла, для чого їй жити. Сили додавав синок Михайло, який потребував турботи.

Тетяна публікує про загиблого чоловіка спогади на сторінках у соцмережі. З її ініціативи на будинку, де мешкав воїн, та у ліцеї, що розташований у сусідньому селі, повісили меморіальні дошки.

Любов Андріївна та її переживання

Син Любові Андріївни був старшим солдатом ЗСУ Сергій Гавура з Володимира. Він загинув у серпні 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Жінка сильно переживала втрату дитини. На п’ятий день поглянула на себе у дзеркало й жахнулась від побаченого. Вона посивіла й мала поганий вигляд від горя.

Її донька заспокоювала матір, що є фарби й сивину можна зафарбувати, та пропонувала переїхати до неї. На той момент Любов Андріївна не хотіла жити й залишилася вдома. Щовечора вона молилася за сина. Їй дуже важко було до року. Потім стало потроху відпускати, хоч біль утрати залишилась у серці жінки назавжди.

На честь сина Любов Андріївна на території Юр’ївської церкви власним коштом звела каплицю.

Як пережили втрату мати та дружина військового

Романа Юрчука не стало у серпні 2022 року. На той момент йому було 27 років. Мати Лілія не відразу повірила у загибель сина, адже вранці він спілкувався зі своїм батьком. За кілька годин його не стало.

Жінка та мати важко переживали втрату Романа. Для полегшення болю вони вирішили об’єднатися і Лілія переїхала до невістки, де прожила рік. Заради дітей та онуків вона зібрала всі сили, щоб взяти себе в руки та продовжувати жити далі.

Вдову Юлію до життя повернула нова робота. Вона влаштувалась психологом у школу. Спілкування з дітьми та пошуки подолання їх проблем відвертали Юлію від важких думок. Згодом вона вирішила змінити напрямок діяльності та вступила до вишу, щоб бути військовим психологом. Вона давно мріяла про цю спеціальність, але не наважувалася змінити професію.

Як на Волині допомагають пережити втрату рідних

На Волині багато втрат. Кожен чоловік, який загинув, захищаючи країну — це своя історія, досвід та переживання рідних. Щоб полегшити біль жінок, допомогти їм пережити горе, знайти сили жити й рухатись далі, на Волині діє проєкт “Жива. Справжні історії кохання”. Він заснований у 2023 році у межах благодійного фонду “Сучасна Україна” у партнерстві з Оленою Сокальською, ідейною натхненницею.

Головна мета проєкту — згуртувати та психологічно допомогти тим, кого не помітили інші благодійні чи волонтерські ініціативи. Для жінок організовують майстер-класи з живопису, де вони можуть розповісти свої історії кохання. Організатори вважають, що це допоможе їм пережити втрату та зберегти світлу пам’ять про своїх героїв.

Жінки багато спілкуються між собою, ніби знайомі роками. Вони підтримують та розуміють одна одну, адже об’єднані спільним горем — втратою близької людини.