Незамінним елементом волинського традиційного строю були прикраси. Кожна дівчина та жінка мала у своїй колекції як мінімум один комплект намиста. Прикраси одягали не лише на свята, але і на кожен день, щоб підкреслити свій статус та красу. Прикраси для волинянок у давнину відігравали не лише важливу естетичну роль. Вони також вважалися надійним оберегом та захисником від зла та порчі. Пишні намиста говорили про заможність волинянок, пише luchanka.info.
На Волині прикраси виробляли місцеві ювеліри, але часто їх завозили з інших країн. Придбати намиста можна було на ярмарках або в спеціальних торгових лавках, які були переважно у великих містах. Найбільш коштовні прикраси волинянки передавали у спадщину як сімейну реліквію. Від покоління до покоління отримували коралі з бурштину та інших благородних каменів та металів.
Як виглядали прикраси волинянок у давнину, та яку роль відігравали в ідентичності жінок та дівчат цього регіону? У нашій статті ми розповімо найцікавіші факти про прикраси, які були популярними наприкінці дев’ятнадцятого та на початку двадцятого століття.
Коралі – незамінна прикраса волинянок
Одними з найбільш популярних прикрас волинянок у дев’ятнадцятому-двадцятому столітті вважалися коралі, які являли собою нашийників намисто з червоного коралу. Волинянки приписували коралам лікувальні властивості, тому носили їх як і на свята, так і на кожен день. Модниці вірили, що коли жінка здорова, то її корали мають насичений червоний колір та гарний блиск. Якщо ж жінка захворіє, то її коралове намисто біліє та втрачає блиск. Також волинянки вважали, що чим більше коралів на їх шиї, то ніяка хвороба або порча їх не візьме.
На Волинь корали завозили переважно з-за кордону. Особливо популярними були намиста з Венеції. Вони були різноманітними та відрізнялися якістю, виглядом та відтінками. Найдешевші корали мали вигляд нарізаних коралів у формі трубочок або маленьких циліндриків. Більш дорожчими були червоні коралі, які спеціально обробляли та продавали у вигляді барилець або охайних овалів.
Дукачі: їх види та особливості
Особливу увагу заслуговують прикраси, які були надзвичайно популярними серед волинянок – «дукачі», або ж «личмани». Дукачі являв собою металеву прикрасу, яка мала вигляд банта, та обов’язково повинна була містити монету.
Найпростіші дукачі називали личманами – це монетка, яка мала металеві вушка. Таку прикрасу найчастіше носили на яскраво червоній стрічці, або на великій кількості дрібних намистин. Монети на дукачах найчастіше привозили з Росії або Європи. Також замість монет волинянки використовували медалі.
Головною особливістю дукачів на Волині було широке різноманіття форм. Вони суттєво відрізнялися від аналогів, які були популярними в інших регіонах України. На Волині був поширений подільський тип дукачів, тому часто дослідники плутають їх із волинськими.
Найбільш популярними серед волинянок були дукачі з медальйоном, які обробляли коралами. Більш заможні волинянки замовляли дукачі зі срібла або золота. Дукачі відігравав ключову роль композиційного центру у нагрудних прикрасах серед жінок будь-якого віку. Згодом дукач став обов‘язковою прикрасою весільного вбрання наречених.
Популярність бурштинових намист
У дев’ятнадцятому столітті на Волині найбільш популярними та цінними вважалися бурштинові прикраси та намиста. Оскільки регіон популярний на бурштин, волиняни виготовляти прикраси з матеріалу, який видобували на своїй землі. У давнину вважалося, що бурштин, як і намисто з коралів, сприяє покращенню самопочуття та кольору шкіри обличчя.
Намистини з бурштину вирізали дуже гострим ножем та нанизували їх на нитку, або волокна з кінського волосся. Їх розміщували за принципом: найбільші намистини всередині, а менші розташовували ближче до застібок. Волинянки дуже любили довгі бурштинові намиста, які на тілі лежали майже біля середини грудей.
Бурштинові прикраси були доступними, саме тому стали невід’ємною частиною гардеробу волинських модниць.
Бісерні та скляні намиста
Волинь – один із регіонів України, де популярними були намиста з бісеру та скла. Особливо популярними вони були у середині дев’ятнадцятого століття. Волинянки використовували бісер як і для оздоблення одягу, так і для прикрас. Із часом бісерні прикраси стали незамінним елементом образу як і для повсякдення, так і для свят.
На Волині особливо популярним був «гердан» – шийна прикраса з бісеру, яка мала вигляд вузької смуги. Їх виготовляли, нанизуючи бісер на нитку, утворюючи строкатий геометричний орнамент. Наприкінці дев’ятнадцятого століття популярним став рослинний орнамент.
Скляні намистини волинянки використовували не лише для оздоблення прикрас, але і для одягу, особливо корсетів. Вишивка з скляними намистинами робила одяг більш святковим та мальовничим.
Волинянки з особливою ретельністю оздоблювали святкове вбрання та приділяли багато уваги для складання гармонійного образу. Тому часто вони прикрашали свій образ білим, жовтим або зеленим скляним намистом, яке могло бути будь-яких розмірів.
Такі прикраси називали «пацьорками» або «монистами». Вони являли собою набрані в разки скляні бусинки з невеликою кількістю бісеру. Їх також часто поєднували з іншими нашийними прикрасами.
Волинянки одягали намиста не лише на шиї, але чіпляли його до верхньої частини корсетки. Таке рішення було доволі сміливим та незвичним, але робило образ пишним та яскравим. На території сучасної Волині, дівчата та жінки носили пацьорки з різнокольорового скла. Із часом такі прикраси почали називати «ялинковими». Наприкінці дев’ятнадцятого століття на Волині з’явився нові прикраси, які називали «надуванцями», або «світлячками». Такі прикраси були доволі дешевими та яскравими, тому швидко завоювали популярність серед волинянок будь-якого матеріального статусу. Згодом надуванці стали популярними і в інших регіонах України, проте зародилися якраз на Волині.
Цікаві факти про традиційні прикраси волинянок
Як і українки з інших регіонів, волинянки також носили прикраси для вух. На Волині сережки виробляли із міді або бронзи: вона мали назву «завушниці», або більш сучасну «кульчики». Сережки для волинянок були не просто прикрасами. Із ними пов’язують низку легенд та повір’їв. У давнину волинянки вірили, що сережки здатні зняти головний біль, а якщо їх загубити, то невдовзі власницю наздожене нещастя. Мода на проколювання вух зародилась значно давніше, ніж здавалося. Вже з дворічного віку низка маленьких волинянок мали свою пару сережок, які одягали переважно на свята.
Також не менш цікавою є головні прикраси, які одягали волинянки. У кожному регіоні України жінки та дівчата по-різному прикрашали голову. На території Волині головний убір часто прикрашали дрібним курячим пір’ям, яке найчастіше фарбували у зелені відтінки.
Цікавим є те, що волинянки у давнину також полюбляли носити намиста та хрестики. Така прикраса мала свою унікальну назву – «крижики». Культові елементи були дуже популярними серед волинянок будь-якого віку: вона були невід’ємною частиною нагрудних прикрас.
Також волинянки у давнину відмовлялися від носіння прикрас переважно у тридцять років. Мало хто носив прикраси до сорока. Жінки похилого віку на Волині навіть, якщо і носили прикраси, то вони були незначними та темного, непримітного кольору.
