Тріо Мареничів – легендарний гурт з Луцька, що співав чистою українською мовою

1 січня 1973-го року в Україні заснували знаменитий музичний гурт Тріо Мареничів. З того часу минуло вже сорок вісім років, але пісні цього співочого тріо до сьогодні не втрачають своєї популярності, пише «luchanka.info». 

Крім того, 1 січня 2021-го року народному артисту України, співзасновнику Тріо Мареничів, Валерію Мареничу виповнилося 75 років. 

Як і коли виникла ідея створити співоче тріо? 

Про історію створення гурту розповіла вокалістка Антоніна Маренич. Не так давно вона опублікувала цікаві факти про Тріо Мареничів на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook. 

Ідея щодо створення музичного тріо виникла в одному з готельних номерів Новосибірська, де відпочивали Антоніна і Валерій. 

«Ми з Валерієм слухає­мо музичну радіопередачу, де звучали прем’єри пісень, розповідали про знаних і нових виконавців. По радіо прозвучав дует хлопців, і я сказала: «Треба робити тріо, бо дуетів «розвело­ся»…», – ділиться Антоніна Маренич. 

Свою музичну кар’єру Валерій Маренич починав не зі співу, а спочатку грав на ударних інструментах в цирку. Антоніна раніше працювала на московській телестудії «Останкіно», де брала активну участь у музичних програмах. В той час, коли Антоніна після роботи спілкувалася з гостями Валентини Толкунової і Юрія Саульського, вона познайомилася з Валерієм Мареничем. Відтак, закохану пару запросили на роботу у Ворошиловградську філармонію. Музиканти вирішили прийняти це запрошення, щоб реалізувати свій план – створити тріо. Але керівництву філармонії така ідея була не до вподоби. Директор закладу Віктор Шистко дивувався і говорив: «Ви — прекрасний дует, для чого вам щось змінювати?». Мареничі, не вагаючись, написали заяви на звільнення з роботи у Ворошиловградській філармонії. 

Приїхавши до Рівного, талановиті музиканти і там знайшли роботу у місцевій філармонії. На той час у Рівненській філармонії вже функціонував дівочий вокальний ансамбль «Олеся». 

Коли артисти гастролювали в Криму, Мареничам зателефонував Геннадій Місан, директор Волинської філармонії, і повідомив, що є велика потреба в солістах у ВІА «Світязь». Крім того, він пообіцяв їм підвищити зарплату і щонайважливіше – забезпечити квартирою у Луцьку. Така перспектива дуже сподобалася артистам і вони звільнилися з Рівненської філармонії та поїхали до Луцька.

Завдяки їм люди ще більше полюбили українську пісню

Саме на Волині Мареничі змогли себе повноцінно реалізувати. До гурту приєдналася молодша сестра Антоніни – сімнадцятирічна Світлана. Оскільки Світлана була ще не повнолітньою, подружжя Мареничів довго думало над її працевлаштуванням. Валерій та Антоніна чотири місяці поспіль зверталися до Геннадія Місана з проханням прийняти на роботу Світлану. І він нарешті погодився на їхні вмовляння. Так, 1 січня 1973-го року Світлана почала працювати в філармонії. Цього ж дня було офіційно створено гурт Тріо Маренич. 

Цей легендарний музичний гурт закохав в українську пісню ледь не увесь світ. Не дивно, що відомий азербайджанський співак Муслім Магомаєв в одному зі своїх інтерв’ю сказав такі слова: «Я бы хо­тел сделать азербайджанской песне такие же крылья, как Мареничи — украинской». 

Незадовго після створення співочого тріо, 1978-му році, артисти стали переможцями на огляді вокально-інструментальних ансамблів у Харкові. Як винагороду Тріо Мареничів здобуло путівку на Всесвітній фестиваль молоді і студентів, який проходив на Кубі. Щоправда їх туди не пустили. Але того ж року Мареничі показали себе світу: їхні пісні звучали по радіо, вони вперше виступили на телеефірі. 

Також Мареничі виступали у Югославії на рівні з такими відомими артистами, як Євгенія Мірошниченко, Марія Стеф’юк та Дмитро Гнатюк. Українська делегація дуже переживала за Мареничів: чи зуміють вони успішно виступити без мікрофонів? Чи не буде українцям соромно за них? І як тільки артисти почали співати, одразу стало зрозуміло, що це талановиті музиканти, яким  забезпечений успіх. Аудиторія була дуже задоволена їхнім виступом, про що свідчили бурні овації. 

Чорна смуга у творчості гурту 

1979-го року настав довгоочікуваний момент – Мареничі отримали почесне звання заслужених артистів України. Та, на жаль, у творчій діяльності співочого тріо настала чорна смуга. Вони відмовилися виступати на Олімпіаді в Москві і не прийняли запрошення до участі у концерті, який організували з нагоди Дня працівників сільського господарства. 

За словами Валерія Маренича, їхнє тріо потрапило у немилість тогочасної влади, оскільки артисти займали принципову позицію. До того ж, захворіла дружина Валерія, Антоніна, яка деякий час лежала з високою температурою. Вона не могла у такому стані співати наживо. І хоча музикантам пропонували ввімкнути фонограму, вони твердо відмовилися. 

Після цих випадків, Мареничам заборонили виступати за межами Волині. А по радіо і телебаченні перестали транслювати записи українських пісень у їхньому виконанні. Їхні недруги почали поширювати про них неправдиві чутки, мовляв артисти втекли до Канади. А Мареничі тимчасом тіснилися в однокімнатній квартирі, переживаючи матеріальну скруту. Тоді у Валерія і Антоніни народився син, якого вони назвали Богодаром. 

У 90-ті роки минулого століття вони наважилися поїхати виступати до Сполучених Штатів та Канади. Та перед цим артисти звільнилися з Волинської філармонії. 

У 2003-му році Валерію, Антоніні та Світлані було присвоєно звання народних артистів України. А у 2004-му році співоче тріо розпалося. 

Співали чистою українською 

Ніхто б ніколи не здогадався, що рідною мовою солістів цього легендарного гурту не була українська мова, адже вони співали дуже чисто і милозвучно. Та насправді Валерій Маренич – уродженець Кривого Рогу, де, як відомо, розмовляють лише російською, а Антоніна і Світлана – росіянки. Їхні чудові голоси, чоловічий баритон і два жіночих мецо-сопрано, торкалися сердець багатьох людей. 

Щоправда українську мову найскладніше було вивчати Світлані. Вона навіть розповідала, що після свого першого концерту в кутку сцени зіщулилася і почала гірко плакати. Це живий приклад того, наскільки сильним може бути бажання людини іншої національності освоїти українську мову. 

Крім того, рідні сестри зберегли у своєму серці дитячі спогади про українську пісню. Можливо, саме це допомогло їм адаптуватися до змін. А у Валерія, як виявляється, батьки також були музикантами – мама солістка Дніпропетровської філармонії, а батько грав у духовому оркестрі в цьому ж закладі. 

.,.,.,.