Принцесу Сіаму (тепер Таїланд) Катерину Десницьку знають у світі. Подробиці з її життєпису не так просто знайти в енциклопедіях. Мало про неї пишуть й у рідному Луцьку. Все ж поступово її ім’я виринає з забуття, адже відома волинянка впроваджувала елементи української культури у далекі азійській країні, чим заслуговує на визнання й в Україні, пише luchanka.info.
Дитинство
Народилася майбутня принцеса 27 квітня 1886 року в Луцьку. Вона виховувалася у багатодітній сім’ї Івана Степановича Десницького, керівника Луцького окружного суду. Мати – Марія Михайлівна Хижнякова. Зростала дівчинка у доволі неоднорідній сім’ї, де виховувалися діти різних народів. В оселі разом з українською та російської лунала французька та італійська мови.
Після смерті чоловіка Марія Михайлівна вирішила продати усі маєтки та переїхала з дітьми до Києва. Старші пасинки почали навчатися у Київському університеті, а молодші пішли до гімназій.
Катерина навчалася у Києво-Фундуклеївській жіночій гімназії. Це перший заклад такого типу на території Російської імперії. У 1904 році дівчина вирушила до Петербурга. У місті перебував її брат Іван, який навчався в Імператорському університеті. Оселилася дівчина у будинку генеральші Надії Дмитрової, своєї хрещеної.
Знайомство з принцом
У березні 1905 року лучанка на балі познайомилася з принцом Чакрабонґсе Буванафом (Чакрабона). За іншою версією вони вперше зустрілися в одному світському салоні, який відвідувала “золота молодь”. Також існує версія щодо їхньої зустрічі на київській ковзанці, але вона малоймовірна.
Чакрабонґсе навчався в імператорському Пажеському корпусі, де здобували освіту тільки діти російської дворянської еліти. Навчання у закладі він закінчив успішно.
Під час російсько-японської війни лучанка вирішила піти на курси відкриті на Фонтанці при шпиталі російської імператриці. Гімназист на ім’я Ігор, її київський залицяльник, із початком російсько-японської війни відправив листа, у якому написав, що вирушає на фронт. Катерина й собі вирішила попроситися на передову сестрою-жалібницею. Наприкінці квітня 1905 року їй вдалося з пересувним шпиталем вирушити на Далекий Схід.
Принц Сіаму напередодні від’їзду освідчився українці, запропонувавши руку та серце. Горда та вірна дівчина відмовила.
Корнет Чакрабон був засмучений цією відповіддю. Нам емоціях він написав рапорт, у якому вислови бажання піти добровольцем до війська, однак імператор Микола ІІ ризикувати принцом Сіаму не мав наміру, тому пропозицію відхилив. Він видав нагороду юнаку аби відвернути його від цієї думки. Також було надано звання гвардійського полковника. Чакрабон й надалі відправляв листи та телеграми до Катерини, але вона йому відповідала зрідка.
Він вирішив не відкладати справу, оскільки побоювався, що російський імператор дізнається щодо листування. Чакрабон вирішив, попри усі труднощі, побратися із коханою таємно.
У грудні 1905 році було організовано благодійний бал. Катерина та Чакрабон знову зустрілися. У їхній пам’яті зринула перша зустріч, вже й спалахнули високі почуття. Вони почали думати про одруження, але для цього існували певні перешкоди. Принц Сіаму сповідував буддизм, а українка була православною.
Майбутній чоловік на вимогу православної нареченої погодився змінити буддизм на християнську віру. Сучасники писали, що й сам Чакрабон повірив у Христа. Молодят повінчали, але союз тик й не зареєстрували у жодній метричній книзі.
Молодята поїхали до Єгипту, де провели медовий місяць. За сіамським ритуалом, принц не міг прибути до столиці країни з невідомою жінкою, яка ще й була європейкою. Саме за цієї причини Катерина залишилася у Сінгапурі. Король подарував принцу палац Парускаван, який нещодавно збудували. Саме там й оселилася Катерина.
Сіамська королівська родина не сприйняла цей шлюб. При дворі Десницьку не прийняли. З народженням сина 28 березня 1908 року ситуація не змінилася.
Розлучення
Король Рама V (Чулалонґкорн) у 1910 році помер. Престол під іменем Рами VI отримав Вачпровуд, його старший син. На офіційному рівні визнав шлюб свого брата. Це дало змогу Десницькій отримати титул вищого рангу принцеси Сіаму. Її називали Пхітсанулок (за назвою провінції, керівником якої був її чоловік). Чакрабонґсе після свого повернення на Батьківщину отримав посаду керівника Військової академії. З 1912 року він почав керувати Генеральним штабом сіамської армії. Згодом Чакрабон став спадкоємцем престолу.
Подружжя було щасливе, багато подорожувало – Київ, Лондон, Петербург. Позитивних емоцій та вражень все ж вистачило тільки на кілька років. Життя у величезному палаці з великою кількістю служниць було для Катерини справжньою казкою. Волинянка виросла в бідній родині, де було 12 дітей, тому й навіть уявити не могла іншої буденності. Вона все ж завжди була стримана та байдужа до розкошів. Вихована та добра принцеса швидко здобула повагу та прихильність свого оточення.
Подружжя влітку 1911 року відвідало Київ. У сімейному житті проблеми з’явилися 1918 році, коли Чакрабон закохався в юну принцесу, доньку свого далекого родича. Катерина важко переживала цю ситуацію. Відомо, що у королівській родині практикувалося багатоженство. Чоловік просив Катерину змиритися з появою нової супутниці. Лучанка була категоричною та вимагала розлучення. Вона відмовилася від великих аліментів, погодившись лише на 1200 фунтів річних.
Так, колись зразкове подружжя, розлучилося. Здавалося, що історія кохання буде вічною, але сталося зовсім по-іншому. Чула Чакрабон, їхній спільний син, залишився у Сіамі.
Банґкок Катерина залишила влітку 1919 року. Вона виїхала у Шанхай до рідного брата Івана Десницького. Він білогвардійським офіцером, служив дипломатом у Китаї. У Піднебесній волинянка долучилася до благодійної співпраці із Китайським відділенням Червоного Хреста.
Переїзд до США та нове заміжжя
У Шанхаї Катерині вдалося придбати будинок. Американський електрик Ґарі Клінтон був одним з її квартирантів. Вони почали зустрічатися та невдовзі вирішили одружитися.
У 1923 році Катерина бачилася з сином Чулою. Він навчався в приватній школі у Великій Британії). Хлопець так й не пробачив матері того, що вона пішла від батька.
У другій половині 1930-х років між Китаєм та Японією розпочалися воєнні дії. Катерина Стоун-Десницька і Ґарі Стоун переїхали до Портленда. Її чоловік був власником будинку в Орегоні. Згодом подружжя вирішило розлучитися.
Останні роки
У 1945 році, після завершення Другої світової війни, Катерина вирішила переїхати до передмістя Парижу. Там мешкала вдова її брата Івана разом із племінниками.
Цікавим фактом є те, що тілоохоронець її першого чоловіка таєць Най-Пум Сак став особистим секретарем Катерини Іванівни. Чоловік у зв’язку з більшовицьким переворотом вимушено втік із території колишньої Російської Імперії й вирішив не повертатися на батьківщину.
Чакрабон під час морської подорожі зі своєю коханкою тяжко захворів і помер. У заповіті він ні разу не згадав про Десницьку, але поховати його приїхала саме вона.
Померла сіамська принцеса у Франції 3 січня 1960 року. Її поховали на православному цвинтарі під Парижем.
